как жаль

Прекрасней песни Соломоновой

звенит в садах зелёный день,

где май, измаянный истомою,

склонил к соитию сирень.

Где Мендельсоном - ква! - и Моцартом

лягушка бредит у куста.

И безупречны звук, пропорции

её лягушечьего рта.

Светила светом одурманена

пчела цветку слагает стих,

Жуки - весёлые и пьяные -

жжужжат на спинах у жучих.

Среди ветвей - из птичьих клювиков -

звучат Овидий и Басё,

Дрожат сердца, пружинят гульфики,

Везде, вокруг прекрасно ВСЁ!



Гремит победными аккордами

весны эпический экстаз!



Как жаль. Как жаль, что я - уродина,

и создаю сейчас с природою

сей когнитивный диссонанс.


переклад

Розкішну пісню Соломонову
співає полудень в садах.
Бузки  коханцями натомлені,
і мед у Травня на губах.

В солістки Жаби Ропушинської
вродливий писочка фасон.
Все "ква" та "ква" між конюшинами -
то Амадей, то Мендельсон.

На вушко сонячній півонії
римує джміль і вірш, і гріх.
Жуки - хмільні та розцяцковані -
лоскочуть вусами жучих.

Хвалу весні співають дзьобики
- канцона, хайку і сонет...
Вібрують губи, груди, горбики,
і навкруги  - прекрасно ВСЕ!

Гримить врочистими акордами
весни катарсис та екстаз!

Як шкода. Шкода, що потворою
живу на світі. Й вкотре створюю
з красою дикий дисонанс.