Злива розмовляє не словами,
а мовою сили.
Місто немов розчавлене.
Краплі дощу проносяться над дворами,
Відповідності й такту позбавлені.
Мов океан, перевернутий горілиць,
Падає на землю дивовижним потоком,
І з глибини моїх карих зіниць
Виринають сни про вогню уроки.
Злиття двох стихій у холодній та злій блискавиці,
Містичне сяйво безмежних водних глибин.
Дощ дістає свій меч і знову сниться.
Потік фантазій малює він на вікні,
А грім задає нові акорди.
Дощ золотий та срібний сниться мені,
Так само, як сняться норвезькі фйорди.
Завершиться сон, і я залишусь сама
Читати сліди води на підвіконні,
А вулиці крижаний аромат
Торкнеться легко моєї скроні.
Злива
© Copyright: Марина Чиянова, 2020
Свидетельство о публикации №120071205173
Свидетельство о публикации №120071205173
Рецензии