Ми зустрілися так випадково,
Ще не знали, що це назавжди...
Я не можу сказати ні слова,
Та вже поглядом кличу: "Не йди!"
Я миттєво почув всі зізнання
У твоїх кришталевих очах,
В наших душах те щире кохання
Подолає найскрутніший шлях.
Був душею сліпий я раніше,
Наче скеля, був тілом німий.
Безпросвітна похмурена тиша
Обвивала щодня, наче змій.
Мою душу і голос звільнили
Ці взаємні палкі почуття.
Непідступнії скелі скорились,
Кожен камінь задихав життям,
Ніжні ноти та мрії таємні
Чують гори, ліси і поля.
Почуття мої - знаю - взаємні.
Най почує крик щастя земля!
Признание
© Copyright: Анита Левицкая, 2020
Свидетельство о публикации №120071105480
Свидетельство о публикации №120071105480
Рецензии