Стогнала хата. Бачило село,
Як батька поле споряджало:
ОбжИну жита не дожало,
А батька, наче й не було!
Упало небо. Небо – не дитя...
З півдня шматок землі піднято.
У середовищі життя,
Не довго човгала лопата:
Пошана, шана, оклик, перепИт.
ПозасвідОме – ні для кого,
Коли з усіх – одна дорога –
Пусте ознчене … І світ!
Одна дорОга
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120070802544
Свидетельство о публикации №120070802544
Рецензии