Не бачу українських я облич.
Мені цього не вистачає дуже.
Якщо ти можеш, то мені позич
Такого вміння все забути, друже.
Навчи мене не пам’ятати спів,
Той самий тихий, плавний, український,
Яким завжди недбало я хворів,
Коли в селі проводив все дитинство.
Мені не вистачає теплоти,
Тієї, що ішла від рук бабусі.
Я хочу знов туди. А зможеш ти
Зробити, щоб туди я повернувся?
Не зможеш. Знаю. Певно. Не кричи.
І не чекай від мене допомоги.
Ти безтурботно втратив всі ключі,
Забув і сам в дитинство ті дороги.
І Вкрайна вже не та, що пам’ятав.
Її народ не можна повернути.
Але ж я жив там. Сам себе спитав,
І зрозумів – Не зможу все забути.
Пам ять роками не вбити
© Copyright: Дима Яблуновский, 2020
Свидетельство о публикации №120070606801
Свидетельство о публикации №120070606801
Рецензии