Вода – стихія ж бо двояка,
Це джерело всього життя,
Але бува вона всіляка
І нищить все без вороття.
Вона руйнує все, що бачить,
І тут керманичів нема.
Гріхів природа не пробачить,
Й благання наші – це дарма.
В воді закладена та сила,
Якої нам не зрозуміть,
Яка біди нам наробила…
Прийшло страхіття із страхіть.
Вона бурлила дні і ночі,
І ріки повнилися вмить,
Вони – страшнії поторочі,
Зуміли все в собі втопить.
А люди плакали, молились,
Щоби Господь це зупинив.
В сльозах й воді вони топились,
Бо дощ все лив і лив, і лив.
Вода наповнила потоки,
Розлились ріки у моря.
Страхіття цього де витоки?
Вже рушить з місця і гора.
Несла вода усе з собою,
Вона не знала перепон.
І послужила тут бідою…
Але, на жаль, це був не сон.
02.07.2020 р.
Двояка стихiя
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120070406158
Свидетельство о публикации №120070406158
Рецензии