Я люблю її прозу, а віршів її не люблю...
Я читаю усе, що вона у книжки закладає.
Як ніхто, я, здається, страждання її відчуваю.
І люблю її прозу, та вірші її я – терплю...
Ми знайомі настільки давно і настільки близькі,
що її назавжди записали в коханки, хай буде.
Як коханці – то байдуже нам, що придумають люди.
І ні я, ні вона не висмикуєм руку з руки...
Та суворію вмить, щойно чую її чистий сміх.
Я один розумію її поетичну відвертість.
Знаю я – тільки я – як у віршах вона хоче вмерти...
Не люблю її віршів... І вже не любитиму їх...
Я люблю ii прозу, а вiршiв ii не люблю...
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120070308534
Свидетельство о публикации №120070308534
Рецензии