Мій старесенький зошит – найбільш непомітний із трьох.
Він – найдовше живе, він і їздив зі мною – найбільше.
І нехай не тримають на мене образи два інші –
я із третім розкутий безмежно, коли ми удвох.
Я прощаю йому всі помилки – від перших рядків,
від наївних, мов юність, рядків про кохання наївне.
Дотепер я зворушений кожним рядочком нерівним.
Дотепер я пишаюся – як я любові хотів.
Я – дорослий, я – інший у зошитах тих, у нових,
я із ними не часто пригадую юність і святість...
І сучасн, нові, і старенький: це – щастя, це – свято.
Всі – мої... Всі – потрібні... Життя перечитую в них...
Мiй старесенький зошит - найбiльш непомiтний...
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120070109185
Свидетельство о публикации №120070109185
Рецензии
Тры сшыткі памерам усяго жыцця...
Такі бясконцы серыял.
Дзякую за вершы.
Ядвига Довнар 27.07.2023 13:00 • Заявить о нарушении
Такі бясконцы серыял.
Дзякую за вершы.
Ядвига Довнар 27.07.2023 13:00 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.