Буває йдеш і бачиш хмару,
Вона пливе, пливе собі
І хочеться із нею в парі
Кудись у світ плисти услід...
Кудись туди , де засинає сонце,
Де місяць відкриває двері в ніч,
Де свiтиться далекий вогник,
Метеликом легким порхає у вікні.
Де серед зорь, що небо вистеляють,
У серце світить лиш одна,
Що наймиліша, бо її я знаю, -
Вона осяює усе моє життя...
***
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120063004796
Свидетельство о публикации №120063004796
Рецензии