Далекий край…не рідна сторона,
І доля саме так розпорядилась,
Я тут…і я тут не одна,
Та з Україною душею не простилась.
Я у світах багато вже років,
Домівка тепер тут, тут мої рідні,
Душею рвусь додому я з світів.
Туди приїхать – мрії заповітні.
Думками защораз у рідному краю…
Батьківська хата, протоптані стежини.
Тугу за усім тим не втаю…
Криниця, і калина, й полонини…
Думки, мов рій бджолиний в голові.
При спогадах, тріпоче в грудях серце,
Злетіла б, наче птаха, на крилі,
Та й сліз пролила не одне відерце.
Думками з Україною я завжди.
Її рідненьку в серці своїм ношу.
Подітись мені нікуди від правди…
Щоб крок ступить туди – я Бога прошу.
23.12.2019 р.
Душею не простилась
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120062506661
Свидетельство о публикации №120062506661
Рецензии