Чомусь без волі все не так...
Не веселить... не надихає...
Земля повзе, мов той слимак,
що втратив мушлю і кульгає...
Чомусь без віри все не те...
Там мало кисню, тут поваги...
І, наче, думаєш - пусте,
а ніт!
І мучишся від спраги...
Чомусь без духу все не в смак...
Ні борщ... ні бринза... ні квасоля...
Їсиш, мов бідний неборак:
мозоль в долоні, ноги голі...
Чомусь без серця все, мов лід...
Крихке... холодне... ледь прозоре...
І тин бажання без воріт...
Й тьмяніють вихололі зорі...
Чомусь без тебе я - не я,
а так... простенька замальовка...
І сила втрачена моя,
немов в пораненого вовка...
А ти для мене - всі і все:
і воля, й віра, дух і серце...
Мій янгол, доля нас несе,
мов відображення в люстерці,
щоб той наш, місячний, Синай
здіймав нас вгору мить від миті,
і дарував щоденний рай
свого відродження у світі...
Чомусь
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120062401679
Свидетельство о публикации №120062401679
Рецензии