Летять роки i срiблом посипають

Летять роки кудись у піднебесся,
Невидимі, зате лишають слід,
Спішить за ними зовсім не зберешся,
Та стража завжди в них біля воріт.

Летять роки і дозвіл не питають,
Не радяться зі мною ні про що…
Куди ж вони так швидко поспішають?
Куди несуть вони мене й за що?

Летять роки, немов расові коні,
Й немає перепон на їх шляху,
Чомусь вони у вічній цій погоні,
Ходу придбали тиху і легку.

Летять роки й назад не поглядають,
Спрямований їх погляд лиш вперед,
Й поради в мене, звісно, не питають,
Та дякую я їм насамперед.

Летять роки і сріблом посипають,
Хоч до вподоби золото мені…
Та вдячна, що в дорозі не лишають
Й вбрання сріблясте тчуть уже мені.

Летять роки і все їх додається,
Збираються в шикарний всі букет,
А доля разом з ними веселиться,
Та плину їх не знаю я секрет.

Летять роки, в солідності купають,
Але мовчать й кудись мене несуть,
Щораз у шати інші одягають,
Про себе пам’ять завжди бережуть.

Летять роки, взяли мене в обійми,
Вальсую з ними, звісно, залюбки,
Вуаль красиву, може, доля здійме
Й побачу всі дороги і стежки.

06.06.2020 р.