Колись ще змолоду, пригадую, менi...

               ***
Колись ще змолоду, пригадую, мені
В Крим довелося взять від профспілок путівку,
Стояли осені погожі, теплі дні,
Ні гаджетів ще не було, ні фотоплівки...
Внизу синіло, мов сапфір в каблучці, море,
Ліси Алушти милувались на красу,
"Мисливця" по гриби весь час тягло десь в гори,
Той скарб, збираючи, співала на ходу...
Повітря чисте, мов кришталь,це ж Кримські гори,
Щоразу крила, наче, підіймають вверх,
Аж поки з острахом не глянула, де ж море?
Як вниз долати відстань з грузом відтепер?!.
Враз зрозуміла необачну я помилку,
Дорога вгору лиш стояла, світ завмер,
Гора вже бачила людські, пригоди, звички,
Гриби розсипались, скелястий грунт пакет роздер...
Не знаю, що й сказать, не вигадана сповідь,
Хай буде це урок, мота на вус свій молодь,
Набралась там страхів тоді я зпереляку,
Гора чинила опір, як назло, всіляко...
Нога щоразу ковзає по голій скелі,
Вниз не дивлюсь-там море в хвилях аж кипить,
Один,єдиний шлях - наверх повзти по скелі,
Де бажане плато, де небо майорить!..
Отак і вийшла я на бажану свободу,
Та в гори не полізу за грибами зроду,
Кмітливість тішила на сам з собою зтиха,
Врятовані гриби, не скоїлося лиха...
Картини незабутні й досі споминаю-
Як на Олімпі тім ліс осені горить,
Як разом з білими хмаринками літаю,
А море синє, мов сапфір, внизу кипить...

               ***