Іду собі, а поруч – Він.
Такий собою: у свитині,
Яка спадає до колін...
А очі в нього – сині-сині.
Про щось,
замислено мовчить.
І я – ні слова, ні півслова…
Іду-мовчу, неначе мить,
Мене торкнеться особОво.
А поруч – Він. Такий собі:
Не зовсім з вИдиву собою.
Такий, у вИпроби — любІ!
Не уникатиме двобою.
Іду розхристано і Він,
ОкрАй стежини клопіткої,
Мене, піднятого з колін,
Полишив в бЕзлічі людської.
І я, не зграбний, сам-на-сам,
Це, тобто, я і ця дорога.
Він – Там, а я лишився Бога,
Не десь отут, а саме – Там...
Гамую тугу навісну,
В мені, за біль на-півдорозі,
Собі пробачити не в змозі,
Ще не отямившись зі-сну.
На пiвдорозi
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120062102663
Свидетельство о публикации №120062102663
Рецензии