Украiнцям-убивцям вiд украiнки з Донецька

Розпродали. Українцям-убивцям від українки з Донецька

(Навіть назву вірша неможливо оформити правильно: не друкує ні і, ні ї українське. Краще б зайнялися вдосконаленням комп'ютерних програм, молоді, здорові, сильні -- аніж стріляти по бабусях! До речі, комп'ютер придбано в Україні).
            
                Ще не вмерли України
                І слава, і воля.
                Державний Гімн України

Палає степ широкий.
Летять, кричать орли.
Закінчить за шість років –
«Не встигли», «не змогли».
Лупасять хмари стяги,
Скрижалі рве перо.
Сундук дідівський тягнуть –
Роздать своє добро.
«Минуле – то окови!
Тьфу-тьфу – яке амбре!
Яке ж воно совкове!
Яке ж воно старе!»
-- Кому платок великий? –
Багатшає сусід.
І добрі черевики
Летять сусіду вслід –
Аби старе пощезло,
Та ще й в один момент,
Аби роздать – дощенту,
Аби розбити – вщент!!!
Із найбагатших спалень
Ми правду несемо:
Ми громадян – попалим,
Розірвемо, вб’ємо!
Нехай живуть -- халупи!
Нехай -- дірки між стріх!
Нікого так не лупим –
Як радісно своїх!
Нам указівка – палець
(Над кулачищем всім!).
А щоб чужі боялись –
Стріляєм по своїх!
Як захопились грою!
Як «правда» пре із уст!
І б’ють, і б’ють «герої»
Дітей і злих бабусь!
Щоб -- прямо в очі – жерла!
Щоб – прямо в горло – квас!
Іще вона не вмерла:
Іще живий Донбас!
Кривавий дощик сіє.
Осколки між трави.
Іде Донбас – в Росію,
Бо так хотіли – ви!!!
Бо тиснуть ваші груди
Дідівські кров і піт.
Бо скільки ж можна людям –
Наругу цю терпіть!!!
Продать поля і води,
І весь родючий грунт!
Поріжемо заводи
На ме-ме-талобрухт!
Щоб глобус наш на карті
Зібгався – аж в драже!
Щоб стухла до стандартів
Європи – наша же!
Щоб бігли папарацці
В туман – не в молоко.
Щоб негри вздовж плантацій:
-- Давай працюй, Ванько! –
Бо ви усі – мішені.
Бо мані – в шум і гам –
Летять – в чужі! – кишені:
Не вам, не вам, не вам!!!
Бо не для вас цілунки
І світу небокрай:
Заб’ють свої рахунки –
І зникнуть – аж у рай!
Бо ніс куняє строго
То в штопор, то в піке.
Бо кожен вбивця – Богом,
І все вам не таке!
«Беріть, беріть, нетеля,
Ля-ля і тополя!
Хай після нас – пустеля!
Хай – спалена земля!»
Хай обгоріла проза!
Хай мати з кров’ю з уст!
Я – сам собі загроза:
Всерусь – не покорюсь!
Все давите – блокаду
Без совісті і прав –
Де мільярдер ваш радо
Всю пенсію відняв!
Де серед ваших «істин»
Не чуєте, рідня --
Коли я плачу – їсти! –
Щодня, щодня, щодня!!!
Чи жирненька ідея
Не мокне під дощем? –
Голодною моєю
Не подавились ще???!
А для «святош» -- месії
Скажу – і в день, і в час:
Трудилась – не в Росії*:
Вся пенсія – у вас!!!
Бо де ж блукали очі
Від мертвого осла –
Що лиш розбиті ночви --
З країни, що була!!!
Невже посліпли хати?
Невже накрила тьма? –
Що дураків -- багато,
А розуму – нема!
Без глузду, без упину…
Хто право дав, раби –
Розтринькувать країну,
Своє – сім років бить?!!!
Все ділите – на касти,
На Бога, душу, мать.
То де ж візьметься щастя –
Як тільки убивать?
Землі могилка – жменька,
Як згадка од війни.
Отак і вмерла Ненька:
Розпродали сини!

*Маю на увазі тих, хто, забравши мою зароблену в Україні пенсію, має нахабство кричати: нехай, мовляв, тобі платить Росія! Смію охолодити ваш запал: я працювала не в Росії, і країна-сусідка мені пенсію платити не повинна -- навіть якщо і допомагає вижити громадянам України в блокаді, оголошеній українською ж владою, і в обстрілах своїх же збожеволілих родичів. Якщо вже говорити чесно. Мої більше тридцяти років педагогічного стажу -- якраз у моїй дорогій Батьківщині, в Україні -- яку ви нахабно захопили, оголосивши мене і моїх донбаських сусідів-українців "ворогами", "агресорами", "бидлом", "ватою" і чим там ще (пожалію комп'ютер), очевидно, надихнувшись власним відображенням у  люстерку. А повинні віддати моє зароблене ви -- мільярдери-голодранці, що не погребували останнім бабчиним хлібом. Бо я дуже хочу їсти, усі ці шість років -- відколи ви розбили мою школу і залишили мене без улюбленої роботи, якої -- почитайте мої попередні вірші. І я -- залишуся українкою, хто б не прийшов у Києві до влади, хто б не кричав: я -- українець, із якими б зміненими прізвищами. Віддайте бабці пенсію, соромно грабувати старих! Ви теж колись -- обов'язково! -- виявитесь на моєму місці! Коли будете хотіти їсти -- а буде нічого. І плакатимете -- лягаючи голодним у постіль, від голоду і від образи. І намагатиметесь прокинутися якомога пізніше -- щоб менше мучитися, бо заробити ніде, школа розбита, предмет твій виявився непотрібним, а на сьомому десятку ніде на роботу не беруть: он черга з молодих і здорових, а все розбито, "герої" розгромили не лише будинки, а й усе, що збудували ще їх славні діди, трудитись ніде. Бо Господь із неба -- все бачить! Пане Президенте Зеленський, віддайте мені мою пенсію! Вас теж, думаю, учили -- і в школі, і в сім'ї -- вічним істинам: не вбивати людей, поважати старість і, звичайно ж, не морити голодом старих бабусь. Не треба робити вигляд, що це Вас не стосується, що все "розсмокчеться" само собою: Ви -- Президент України, і мир на Донбасі і в Україні зараз залежить -- від Вас! І зніміть блокаду, нарешті, і поверніться обличчям до Донбасу -- доки ми ще громадяни ввіреної Вам України! А українську мову -- я знаю, навіть без турніка. Учила її дітей, і Вашого віку теж.
              14.06.2020