Дорога в життя

Невипадково сорок років
водила доля нас життям.
Були незлагоди й неспокій,
пусті блукання й відкриття.

Були захоплення й зітхання,
жар від багаття і свіча.
Здавалось – істина кохання
у серце билась на причал…

У нас є сім’ї. Перша драма –
в очах образ пекуча сіль…
Уперше – татко, вперше – мама,
життя штормує звідусіль.

Самим би зрілості радіти,
любити б нам понад усе.
Незчулись – вже дорослі діти,
а ми – бабуся з дідусем.

Свята, відрада, будні, втрати –
усе зливалося в потік.
Ще б, як на сцені роль зіграти,
Та не пуска на сцену вік.

На скронях – сніг, терпкіші вина…
Час вислизає в небуття…
Настав момент і нас лавина
звела й накрила почуттям.

П’янке тепло серця лоскоче,
радієм пісні солов’я.
Пізнали знов безсонні ночі,
а на устах святе ім’я.

До тебе слово відлітає.
Пускає душу у танок,
і в рими ласку заплітає,
й чекає бажаний дзвінок.

Ти теж чекаєш з нетерпінням
почути голос іздаля,
і відчуваєш під склепінням
для нас планета кружеля.

Ми вірим, все таки удасться
нам одурити календар.
Бо кожна зустріч піком щастя –
Двом долям в найсолодший Дар.

зб. "Окрилена скрипка"