Дійшли до краю! До межі!
Не то щоб ми, а й наші діти,
Не знаєм де себе подіти:
Вони і ми, собі – чужі.
ОхОпом пагубних цунам
Земля вигоюється тілом.
Стає достОту зрозумілим
Доби — нагадування нам:
За западнею – западня,
Струмки малі і повно-ріки,
Немов би пОтвору каліки,
Зникають з Утвору щодня.
Денне світИло, в Обіг свій,
Парадом тисне наші груди,
Коли ми в сУє, майже Люди,
В Добу прямує Водолій.
І край межі! На сьомій ноті!
Густіє присмерк на зорі.
В житті – ми всі орендарі
Напів-свідомості і плоті...
На межi
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120061102563
Свидетельство о публикации №120061102563
Рецензии