Менi пощастила дорослоi панi любов

Мені пощастила дорослої пані любов.
Я навіть не знаю, що ще тут потрібно казати.
Не вдасться дорослої пані любов змалювати –
для цього на світі іще не придумали мов.

Дорослої пані любов пощастила мені...
І так пощастила, що навіть казати боюся.
Я мовчки на неї щомиті любов'ю молюся:
молюся на очі її, незбагненно земні...

Молюся на очі її – невимовні такі,
що хочеться просто вдивлятись і просто молитись.
Від погляду щирих очей просто хочеться жити
і не відпускати ніколи легкої руки.

Дорослої пані любов... І за що мені ця –
надщира – любов? Ця любов, що сильніша за вічність?
Питаю її... А любов – тихо дивиться в вічі...
А я – заціловую теплу ікону лиця...

А я – грію губи у променях пальців... Це – рай...
Дорослої пані любов так на юність не схожа...
І що мені юність – у юності так не спроможні
сказати, як мовить доросла: «Коханий – кохай...».

На світі для цього ніхто не придумає мов –
не вдасться дорослої пані любов змалювати...
Я навіть не знаю, чи щось тут потрібно додати:
«Мені пощастила дорослої пані любов»...