Розчинились у лiтi лiта... Михайло Жайворон

Оригінал:
 

Розчинились у літі літа, – і гіркі, і солоні, –
Коли «Гірко!» кричали, – солодким те слово було.
Берегами одної ріки розтулялись долоні,
Між якими і сонячне, й зоряне небо текло.

Час обточував камінь, вертів у заглибинах долі,
Зупинявся в низинах, зі скель піднімався увись.
Дозрівала пекуча шипшина і спомин магнолій,
І здавалося, буде завжди так, як вперше колись.

Ще душею в зеніті, й усесвіт увесь – на долоні.
Ще плисти та й плисти по далекій молочній ріці.
Доливає вогню небосхил у прожилки солоні,
І гострішає спрага дощу у густій осоці.
© Михайло ЖАЙВОРОН


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


В лете все растворилось...а лет было больше солёных.
Лишь от "Горько!" на свадьбе нам радугой слово цвело.
Берегами единой реки раскрывались ладони,
В них и солнце искрилось, и звёздное небо текло.

Время камень точило, вертя в углублениях доли,
Оседало в низинах, из скал поднималось наверх.
Дозревал и мохнатый шиповник, и шёлк у магнолий,
И казалось: всегда будет всё в осиянии вер.

Для души, что в зените,  вселенная – как на ладони.
Плыть ещё бы и плыть по молочной реке непростой…
Добавляет огня небосвод, где прожилки солёны,
Обостряется жажда дождя и в осоке густой.


Аватар Автора оригинала