Я спрагло душею горнуся до тебе, довіривши сердце своє назавжди,
Ти сонячний промінь, ти вітер і небо,
І тихе ряхтіння живої води!
Я знову і знову шукаю спокою
В очах твоїх тихих і теплих руках,
Так просто і радісно бути собою
А я почуваю себе саме так!
Почувши тебе, і побачивши душу,
Не зможу забути твій голос живий
І клятви святої повік не порушу,
Про те, що твоя я, а ти, звісно, мій!
Воно не забудеться сказане слово,
Воно залишИться, мов присмак дощу,
Його відчуватиму знову і знову,
Почувши його все на світі прощу!
І ніжності сяйво нас тихо торкнеться,
І чисте бажання розбудить в душі,
І змусить як вперше спинитися серце,
Коли ми відчули, що ми не чужі!
Відшукуй мене серед тисячі інших,
Дорогу підкаже ранкова роса,
Не має у світі кохання сильніше,
Тому що ти мій, так кричать небеса!
8.06.20
Любимому два
© Copyright: Людмила Прилуцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120060805421
Свидетельство о публикации №120060805421
Рецензии