Василий Стус. Душ спрессованных мерзлота вечная...

Душ спрессованных мерзлота вечная,
лёд нагло собранных слез мечтает.
Стук обросших толщей сердец нежный,
брызги солнца меж кустов жалкие.
А дорога - крутая - заросшая,
сорвался - летел-летел бился
о камни, о валуны чёрные.
Сердцем широко открытым вниз головою
и молчала пустота, молчала пустыня.
Только дикий олень бродил, пасся,
слишком холодно, слишком смерть
привычна
и ни солнца тебе и - никому.
Душ спрессованных мерзлота вечная.
Лёд льда растёт, гора - сияет,
седой дым, как чад, как стон,
ой, и месяц злющий - пёс дикий.
 

Оригинал:

Василь Стус. Душ спресованих мерзлота вічна...

Душ спресованих мерзлота вічна,
крига нагло зібганих сліз мріє.
Стук оброслих товщею серць ніжний,
бризки сонця між чагарів жальні.
А дорога - ота спадна - втята,
обірвався - летів-летів­ бився
об каміння, об валуни чорні.
Серцем навстяж одкритим сторч го­ловою
та мовчала пустка мовча­ла пустеля.
Тільки дикий олень блукав
попасався,
надто холодно, надто смерть звична
і немає сонця тобі і - нікому.
Душ спресованих мерзлота­ вічна,
крига криги росте, гора - сяйва,
сивий дим, ачи чад, ачи стогін,
ой, і місяць розлючений - пес дикий .