Для сестрички

Сьогодні з тобою в Дитинство ходили,
У ліс ВигодЯнський,де пролісків килим,
Де явори білі, за зрубом бриндуші
Навіки у себе закохують душi
До дуба старого, де так ми любили
На гілці гойдатись,сунички де милі
Соромлячись дивляться із під листочка
а потім дорогою попід садочок
Дійшли до черешні, що рЯсна і біла,
Яку у дівотстві ще бабця садила.
На вулиці спека, а ми під вербою
Водиці з джерельця напились з тобою.
А через дорогу під полем пшениці
Розкинула сіті свої павутиця.
Сині косарики, маки червоні,
Ромашки, волошки в пшеничнім полоні
З бабусею Вірою чистим криничку,
(її замулИло) щоб люди водички
Напились у спеку.а є ще прикмета
Що дощик розІрве хмаринок тенета.
Та дощ не пішов і бабуся сказала
(То мудрість її тоді пророкувала)
-Даремно дівчатка чекаємо зливи,
Нема серед нас мабуть дуже щасливих
Нарвали в посадці смачнI абрикоси,
А пОтім ще дощик маленький нас зросить.
З ВигОди дорогою йдем на ПридАчі
Де над ставком старі вербоньки плачуть
А поруч розкинувсь пузатий баштан,
У курені сторож сидить- дід Іван.
А вище ставочка (маршрутами мами)
Ідемо з тобою ми в ліс за грибами
На фермі чуть дядько кричить"Поступися!"-
Це він до корови. А я-Подивися
Рожеве розкинулось поле спарцету,
Отут ж бо роздолля й натхнення поету
Знайшли джерело--вода чиста, як скельце,
Через кульбабки напились стебельце,
До копанки йдем-де дошкА проломИлась
І Г.Нетрибовська ледь ледь не втопилась.
Дівчатка злякались-гайдА рятувати
Вона ж назад -"Чоботи! Що скаже мати!"
Ось школа-аж серце шаленно забилось:
Привіт наша рідна, як бачиш, судилось
Прийти ще до тебе, ти- юність, ти- щастя
Кохання ти першого "страсті мордасті"
І рідні такі вчителі і алеї
і квіти на клумбах--жоржини, лілЕї...
Літа пролетіли-журавлики в небі,
Рідненька моя, я так хочу до тебе!
Ходімо іще наламаєм бузочку-
І пiдем в реальнiсть до сина й до дочки.
Вони наша радість, вони наше щастя,
Й хвилюють вже нас їхні "страсті-мордасті".