Прийшла і сказала тихесенько: «Я – твоя доля...».
І трішки всміхалась... І плакала трішки вона...
І я їй повірив: така – всі недолі замолить
й розділить зі мною всі чаші сумного вина.
І очі у неї дівочі, і ручки маленькі.
І вся вона трішки казкова – з дитячих казок,
де дивиться добрая фея у вічі, тепленька,
де пахне упевненим щастям казковий бузок.
Прийшла... І сказала... А я – не сказав їй нічого.
Я просто повірив в кохання її світлий вплив.
Віддав їй довіру – одразу, без перестороги.
Нічого я їй не казав – лиш до серця тулив...
Прийшла i сказала тихесенько - Я твоя доля...
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120060701129
Свидетельство о публикации №120060701129
Рецензии
