Згадала батька, як казав:
«Іще б пожити, трохи:
полюбуватись тим,
що так не шанував,
і не цінив, якмога:
цей Божий світ, його красу,
неперевершену - весною.
Незвично гарний спів птахів
під шепіт листя від вітрів,
пахучі трави до колін,
безмежність неба наді мною.
Це сонце, дощ, ліси, поля,
усе, що є і чим живе
розкішна матінка Земля.»
Все це було уже давно,
але згадала,
зітхання батька, як казав:
«Шкода, що так не шанував…»
Згадала батька, як казав...
© Copyright: Наталия Ехлакова, 2020
Свидетельство о публикации №120060202455
Свидетельство о публикации №120060202455
Рецензии