Спогад про Олеся Гончара

Олесь Гончар  -  який зараз в Бога??
Такий, що про нього нині благословилося
надрукувати.
Без благословіння ніколи нічого не друкую.
Хто має хоч крупинку благодаті  -  він, можливо,
вже знає, Хто благословляє.  Мати Божа і Бог.

20 років назад Бог відновив Михайлівський золотоверхий собор і монастир.
Нікого не боявся того часу лише Олесь Гончар, з чоловіків.
Божу інтуїцію провів у життя автор "Собору".
Хвала душі його, Олеся Гончара, нехай буде!!
І моя любов.


                Спогад про Олеся Гончара

Благослови, Мати Божа, Боже, поможи!
Як чоловік рішається стати в чаші синів часу, тимчасової земности, як Шекспір, Блейк… берем з найсерйознішої нації: він втрапить до іманентної безвиході, як земне, вдариться й відпружиться — од чотирьохсот літ. Гратись не можна. Богом зроблено так. Блейк перейде за 400 літ? — лиш в небагатьох речах. І в небі ними. Зір нетутешній (в лоні «подвійного») володів ним; Божий.
Відомий жоновдібний інтелект Шекспіра? — весь земля, безвихідь. Виявивсь близьким земним… та «остаток, що спасається», рвоне до Духа Небесного — тож «старе» земне лишиться для тих, хто вмирає і вмиратиме…
От тому, — вторинна домінанта (в музиці), і почнем. Долаєм звуження рішучістю, і рівною силою! Десь в клубі Кабінету міністрів України, бачачи Олеся Гончара — післяінсультного — я згадував здорового його: впевненого… ще.
Взяти серце і повести до Господа… 30 хвилин — Бах — був би зараз на місці…

А те страшне і для мене, 1983-й рік, — і вітальна кімната квартири Олеся Гончара; ми те знаєм — Гончар, Бог… і я.
І прекрасна дружина його, — в дверях до суміжної зали.

Виручив би нас з вами нині — статечний, скажем — відзігорно-пристойний, менует з шістнадцятого віку… з періоду «чистої» музики…
Інакше — як же торкатись щонайтонших струн серця? — і душі?

Чув зсередини. Царська його данність чи струна віднайшла середину, мою.
Як таке відбувається??
Що підкаже? підказувало?

Чому — це мене? Промовляв один Гончар, — довго…
Дивно й казать, щодо головного. Головної справи свого життя.
Запросив сісти до столу, перш аніж почав.

Гончар сильно зауважив: як так!? що не подзвонивши й не домовившись… було залишити в квартирі на сторонню людину — роботу на 108 сторінок… з якою оце маю їхати в Москву?

(Коротич — мене лаяв, потім. А я — слон!! од правоти і зарозумілости — ніщо тоді не значило…). Він такого, як я, не бачив, — каже.

Умудрившись тепер, знаю, все таки: так воно і мало бути… Так мало бути для струн цих, які щонайсамітніші (не «власницьких» струн… пієс, і «грози» сонатної…). Чув все, немов святі, при смерті, і після…

Єсть тонше і найглибше! — коли без «лінгвістичного каналу» чуємо. Музика! І слава Богу.
На художньо-тверезім баченні чисто сподобалось, без умовностей, — не те, що далі говорив, а що — мало не без переходу почав він сповідатись…

Він, царський, — і молодшо-в’їздливіший художник... на щастя — чи на біду. Мить.

І дійшло: Гончар… сповідається мені, інженеру з трьома роками…

Ніби не шок, й не здивованість… як останнє: швидше… тримання всередині серця. І спокій: так треба.

Не в гріхах сповідався! Він — один з двох людей, що не боялись Москви, ЦК і начальства… Він захищав своєю величиною всіх, всі бігли до нього, планував і вирішував, всі поважали Олеся Терентійовича… один правець вважав сливе ворогом його (надіюсь: був калібром — із Шоту Руставелі, як по-гірному…).
Дивитесь — чи ні? Я, ніхто, за гарним столом з скатертиною, різке бачення художніх очей… Гончар стоїть… Дух — не в декорі, від народженості, і звучить.

То так?
Боже… благослови так, як відаєш.
Щоб добре…
І дружина Олеся Терентійовича знає, — жаліючись та й жалкуючи, трішки стертий з лиця, розповідав й печально застерігав не обманутись через людей і колективи — щоб не залишила духовна сила дерзань, талановита шкарубкість, чуття й дар слова!..

 Жалівсь, що не зміг відмовити людям і письменникам, і от другий період… Пастка то — до жаху.
А щодо основи Надпарадигми, він все прочитав, благословляє: «Їдьте в ЦК, я знаю: все гаразд буде…». Усміхнувся, авгур, знаючий — всіх!

Всі-всі вважали: зашлють в Сибір, і кінець, — не вернусь. Така атмосфера. Гончар — знав.

Знав — шляхетно-царський Гончар, улюблений усіма, всенародно улюблений мудрець і художник. І буде в небі…
Богу слава навіки. Амінь.

31.07.2010