Неначе, два птАха злітають, очей
Метлисті зіниці,
У чорні провалини, чорних ночей,
В осЯжному віці.
Злітають та падають пОкотом ниць,
В зажурні повIки;
Замало плескатися зору у птиць –
Позбути б навіки...
Сяйне десь люстерце світИла ночI
Та думка лунОю,
Тремтливо поплеще тебе по плечі —
Ні дня, ні покОю.
Спадає на зОри ослизлий сморIд
Двадцятого віку
Та давить з натуги майбутнього рід,
Що вже й не до крику.
Зори i вiк
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120060103191
Свидетельство о публикации №120060103191
Рецензии