Во тьме

"В пітьмах"

Після гарматного стогну та кулеметного клокоту,
Після порожнечі слів, що приховують безлад метушливих думок,
Завжди настають довготривалі паузи, і ти себе питаєш,
- Де саме наші витоки? - І чому ми раніше не чули,
Голос тиші та спокою, що заважає крокувати стежкою війни?

Наші шляхи накреслені в наших сподіваннях,
Наші серця там, куди прагне наша душа.
Якщо хтось вважає інакше, і він не долюблен в дитинстві,
То він стає на слизький шлях, по імені війна.
Але, хіба твоє серце не запитувало тебе, - чому все саме так?

Витоки твої формують твої шляхи, слова і справи,
Визначають твою повноту і самоцінність існування, -
Твого, та навколишнього світу і природи навколо тебе.
Оточеного світлом, наповнює світло, і він знає,
Куди його поштовх думок лине, і де його серце.

В душу оточеного колом суцільної темряви -
Вужем заповзає тьма і порожнеча, розруха і злидні
Вони наповнюють роки його існування заздрістю,
Ненавистю і люттю до навколишнього світу.
Та може досить, і час тиші, це запитання світу?

Друже, - де твої витоки, та куди тече твоя ріка?
Брате, чи ворог, спитай себе - де твої витоки?
Спитай мене, якщо себе спитати це жахливо,
Бо знаєш ти, що шлях твій досі в пітьмах і порожнечі...
Але в час тиші, запитай себе,
.          - Куди твій лине шлях і де твої витоки?

Так... білі, бо наповнені стражданням та біллю,
Білі, бо з солоних сліз кожний крок з пітьми...
Стільки води одночасно до чорного моря лине,
Степи наповнює зоряне сяйво тих, хто вийшов з пітьми.
Тому що збагнув, що завтра ми чиїсь витоки...

Батько й мати, якщо вони сліпі, - покажіть їм шлях із пітьми,
Розкажіть їм, де вашого дерева витоки...
Якими шляхами ви кружляли в пустелі славетної давнини,
Та згадайте, чому ви крокували від однієї війни,
Не до миру, а до іншої довготривалої війни?

Люди, - де ваші витоки?