довiрившись червню...

тиша німо лежить біля ніг
так сьогодні і холодно, й сумно,
то весна переходить на біг –
до смаку ж чи їй нині столуння…

знову запах солодкий бузку
із весни переносить нас в літо,
в ту надію /колись боязку/
і, нарешті, душею зігріту…

степ травневий до краю стрункий,
наче море – зеленії хвилі,
в ньому тонуть химерні думки
їх хова ковила посивіла…

чомусь лячно, над силу мовчу –
срібним ґудзиком мружиться місяць…
нагулявся вже він досхочу
наче вирвався геть із в’язниці…

може варто, розвіять думки,
цілковито довірившись червню,
він бо тче із проміння шовки
і підносить їх вельми душевно…

*****

тишина прикорнула у ног
так сегодня и грустно, и зябко,
а весна по одной из дорог
в полумглу убегает украдкой…

снова сладким дыханьем сирень
из весны переносит нас в лето,
чтобы робкие думы с колен
поднимались, душою согреты…

майской степью врачуется боль,
словно море – зелёные волны,
в них /бесспорно/ находишь покой,
ковылём убаюканный вольным…

жутковато, чрез силу молчу –
медной пуговкой жмурится месяц,
вольной вольнице всё по плечу –
он привык без конца куролесить…

может мысли отринуть слегка
и всецело поверить июню,
он, из лучиков выткав шелка,
нас обнимет, от счастья ликуя…

30.05.2020

фото Сергея Лаврова