А на Небi... Маргарита Метелецкая

                http://stihi.ru/2020/05/27/4263
И не очень стара,
И, как будто бы редко болею,
И, как будто сам Бог
От бесславья меня бережёт…
Хмарь накрыла с утра,
Жалит так и печёт, что дурею,
Не избыть - он глубок -
В зло упрятанный жути сюжет…

Как бурлачка, тяну
Лямку жизни рекою Надежды,
Грёз цветистых леса
Оставляю я на берегах…
И никак не пойму,
Почему здесь, в земной круговерти,
Не приметна краса -
Если душу знобит липкий страх…

И беснуется свет*,
И безумствует князенька ада –
Тешит он свой каприз,
Распиная всё в страхах Голгоф.
А в сплетении лет
Лишь Любовь стала сердцу отрадой,
Диво Божиих риз,
Нежность тайная будущих строф…

Бог покличет – помчусь…
Запоёт мне прощальную зяблик…
Разобью башмаки -
Я ж по Небу соскучилась так!
Жить покамест учусь…
Для варенья нарву райских яблок,
Пусть они здесь мелки,
А на Небе, пожалуй, с кулак.
*Свет - мир.

Оригинал

                "Які світи казково-дивні
                Тобі ще бачаться, коли
                Довкола траси реактивні
                І хмари сірої імли?

                Тобі пора перепочити
                І сил набратися пора!
                Та як цю Душу відучити
                Від вічних пошуків Добра?!"
                Анатолій Матвійчук

        І не дуже стара,
        І, начебто, не дуже хворію,
        І, начебто, Господь
        Від неслави мене береже..?
        Та стоїть, як мара,
        Жаливою пече, аж дурію,
        Той, глибоко насподі
        Захований, жаху сюжет...

       Як бурлачка, тягну
       Свою линву рікою Надія,
       Мрій барвисті ліси
       Залишаючи по берегах...
       І ніяк не збагну,
       У життєвій чому веремії
       Так замало краси,
       Так висотує в'їдливий страх?
    
       Поки казиться світ
       І безумствує князь світу цього -
       Вдовольняє каприз,
        Розпинаючи в страхах Голгоф,
        Через плетиво літ
        За цільбу моє серденько цьома
        Дивину Божих риз,
        Таїну непроявлених строф...

        Кликне Бог - я помчусь...
        Заспіває прощальної зяблик...
        Аж згублю шкарбани,
        Бо за Небом я скучила так!
        Заки ж - жити я вчусь...
        І варення варю з райських яблук -
        Тут маленькі вони,
        А на Небі, напевно, з кулак?

       
На фото М. Метелецкой: подушки и дорожка - вышиты автором, композиция из кожи "Кай и Герда" (розы) - Алёны Татиивской (Алонаты)