Ні жалЮ, ні розуму, ні Бога.
Мчить повз мене пОтягом війна:
Під колеса падає дорОга,
Ніби — самогубця вона.
Не уперше бачу отакою...
Нею запроторені віки —
Знається із спільністю людськОю;
Про стосунки знає не людські.
Через мене йде оця дорОга;
Через серце – стрУменем іде.
Вже за мить і вічністю, їй-богу,
Під колеса — небо упаде!
ДорОга
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120052902641
Свидетельство о публикации №120052902641
Рецензии