Небо чёрное укрылось покрывалом

   Н. Бидненко
Чорне небо вкрилось ковдрою зірок,
Місяць вів кудись за ручку ніжну хмарку.
Гірко плакало кохання десь за крок,
Та тобі було ні хододно, ні жарко.

Чорна ніч сховала в пелену журу,
А над обрієм вже сходить зірка рання…
Ти затіяв із коханням дивну гру.
А чи виграєш – то це іще питання.

Хай там що – світанок чорне розжене,
Світ одягне переможним оксамитом…
Не надійся, що образив ти мене:
Бог не дав тобі спроможності любити.

***
Небо чёрное укрылось покрывалом.
Месяц вёл за ручку нежно облако.
Плакала любовь, она на шаг от нас стояла
Но тебе  ни холодно, ни жарко, всё равно.

Ночка чёрная запрятала в подол обиду
За горизонтом всходит зорька ранняя...
Затеял ты с любовью интересную  игру.
А выйграешь иль нет, ещё не видно.

Но всем на зло - рассвет разгонит черноту,
Мир он украсит нежной бирюзою...
Ты не надейся, что обидел меня, ту:
Бог не дал тебе любви со мною.