За хатою росла верба...
Років сто, можливо і більше.
- Ох і здорова ж, ти ба, -
Говорив про неї небіжчик.
Посадила ту вЕрбу баба
Колись ще дівчиськом, давно.
Було там болото, а в ньому жаби,
Потім тік, де молотили зерно.
Згодом і тік розібрали -
Все заросло бур'яном
І діти в війну там грали,
Від кари ховались в дупло.
Верба ж росла та міцніла,
Тремтіли на вітрі листки.
Змінилося не одне покоління -
ДівкИ виростали та парубкИ.
Багато бачила вЕрба:
Нещасття, радість і будні дні.
Та от захотіли її зрубати
Теперішні господарі.
Щоб не морочитись з нею,
Підпалили її...ще живу!
Часто так роблять в селах
"Добрі" люди на дивину.
І плаче задимлена, як в тумані,
Верба сльозами, мов теє дитя.
Та сердце людьське, як камінь
І совісті в них вже нема.
Чи буде у людства майбутнє,
Де совість, добро, співчуття
Давно вже відкинуте та забуте?
Бажають багатства лише здобуття...
I плаче верба сльозами
© Copyright: Наталия Ильяшенко, 2020
Свидетельство о публикации №120052704386
Свидетельство о публикации №120052704386
Рецензии
Мягкий и певучий язык... Почти всё понимаю...
Геннадий Аванесов 15.02.2025 13:57 • Заявить о нарушении
Геннадий Аванесов 15.02.2025 13:57 • Заявить о нарушении
Спасибо большое, Геннадий!
Благости во всём, крепчайшего здоровья, вдохновения, новых творческих и житейских успехов!
Наталия Ильяшенко 15.02.2025 14:27 Заявить о нарушении
Благости во всём, крепчайшего здоровья, вдохновения, новых творческих и житейских успехов!
Наталия Ильяшенко 15.02.2025 14:27 Заявить о нарушении
На это произведение написано 12 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.