Схаменiться!

… А вздовж дороги встали на колiна
I лiтнi  люди, й дiточки  малi –
Неначе  Бога встрiли, не людину! –
Йшов пан заморський украiнськоi  землi.
… Сто рокiв тому, як панiв  не стало,
Сказали всiм: «Ви бiльше не раби!»
Над головами сонце волi засiяло,
I кожен долю сам тодi  створив.
Тiла звiльнили з кайданiв, не души,
Зостались розумом «раби», як  i колись,
Хоч через вiк, та всеж назовнi вийшов
Дух рабський, той, що гне аж до землi.
Знов українці на колiна встали,
В уклiнах знову свої спини гнуть,
Панам на вiрнiсть радо присягають,
А свою гiднiсть радо в прах товчуть.
Агов! Що з вами, люди?! Схаменiться!
Чому дiтей навчаєте своїх?
З колiн, як сотню рокiв тому, пiдведiться!
Геть клятих катiв проженiть усiх!
Навiшо ж землю вiддавать чужинцям –
Американцям, ляхам – будь кому!
Невже ви мрієте в неволi опинитись? 
Не хочете ви вiльнi буть чомусь…
Не в сварках гiднiсть, не в злобi свобода,
Не в тому гордiсть, щоби тяжко жить.
Нема майбутнього краiнi, де народу
Своїх боронять дiточок ростить.
Бо ж дiти – «завтра» кожної країни,
Судилось їм iсторiю писать.
I чорних щоб уникнути сторiнок,
З колiн усiм  негайно треба встать!
Згадати, що ви – люди, не тварини,
Що ви самi гоподарi життя,
Щоб знову процвiтала Україна,
А не розтанула, як морок, забуття.