***

Не треба мені цілої!..
Мені би малу, та справжню...
Таку, для якої хтів би не спати «бодай» і ніч!
Щоб вмитись з роси живої...
Щоб хай не Донецьк - Деражня! -
та тільки б не відчувати пів-нації параліч...

Не треба мені козацтва,
якщо воно тут з Кубані!..
Я, зрештою, й гайдамакам всю шану віддам свою...
А це примітивне бляцтво,
що небо шука в «стаканє»,
нехай здобуває волю в імперськім отім раю...

Не треба мені Донбасу!..
І Криму мені не треба,
якщо я для них - «бандера», що мріє спалити світ
й розстрілює час від часу
травневе, чарівне небо,
якого на жовтім сході вже більше немає, ніт...

Не треба мені спокути...
За голод... за ті мільйони,
що згинули від мерзоти, прийдешньої з злих країв...
Не треба, бо не забути,
як нас пакував в вагони
звичайний хлопак з Калуги, що потім в Черкасах жив...

Не треба мені братерства,
якому ціна - неволя.
І хай лиш в частині мрія знайде свій одвічний плин,
аби лиш моє «бандерство»
поправило серця долю
і тихо створило неньку із тисячі Україн...