I без ноги зовсiм

А день у небі -- зеленню мережаний,
І хмарка сива – наче молоко.
Немає сил. А вірші – можна лежачи.
Отак собі плескати язиком.
Знічев’я. Від безділля. По традиції.
Ні людям кряк, ні богу – солов’я.
Вже котрий рік в жорстокій опозиції
Війна, людське мовчання, смерть – і я.
Приходять, наче в храм. А свічку Господу?
Ковзнуть незряче по іконах – і назад.
І знову землю рвуть кігтями гострими
З війною згодні безголосі «за»!
«Ох, карантин, як можна, люди зниділи,
Та ще й фігура – товпиться в трюмо...».
А ми – в страшнішому, шість років вже! – відсиділи!
І сьомий -- в «невидющих»! -- сидимо!
О чорний світ з сердечними пустотами!
Ти не оглух від крику матерів? –
Коли синів вертають їм – «двохсотими»!
Коли штанини – запнуті вгорі!
О люди! Вам війну «побачить» ніколи? --
Як психіка в сивинах молода,
Як йде здоровий – вернеться калікою!
Не знаючи – кому себе віддав:
Чи тим – чужим! – новим мільярдам доларів,
Що множаться смертями, як в кіно;
Чи «патріотам» -- котрим за кордонами
Гніздечка тихі мощені давно!
Чи зіллям затруїли вас? Чи турками
Вкраїнський славний виродився рід?  –
Що на рідню -- прийшли смертями гуркати!
Що глузд дідівський -- дощенту згорів!!!
Що в мирний час -- жінки лишаться вдовами,
А вбивці – лиш хрестами між трави!
Що дітям знов прийдеться відбудовувать –
Що в глупоті своїй розбили – ви!!!
Колись війна скінчиться, зверху милістю,
Вся перепившись крівоньки-води.
Та ніженьки відірвані – не виростуть!
І із землі не встане – ні один!!!
А вчора я ішла собі принцесою,
І враз осліпла – жалістю в росі:
Два хлопчики військові -- молодесенькі! --
На милицях. І без ноги зовсім.
                23.05.2020