Не пізнаєш кохання, доки воно не стане для тебе всім,
доки воно небесні світила поглядом не затьмарить,
доки воно не стане тобі шляхом, на кшталт земної осі,
доки не вкриє тебе, як небо перед дощами – хмари.
Тобі доведеться дізнатися, яким воно буде на смак ,
доведеться триматися, вірити, що з ним не буде гірше,
ніж хотілося б.
Це значно краще, ніж знати, що ти сама,
що ти наодинці, між геть неважливим і найголовнішим.
І ти ризикуєш щомиті усім, сміливо йдучи на край
безодні, минаючи всі вже пройдені вами сходи,
бо саме вони би мали вас поодинці вести до раю,
але ти прямуєш туди, де лунає доволі знайомий подих.
Ти геть не пізнаєш його із мільйона мимолітних облич,
бо не дивишся осторонь, боячись не побачити зовсім.
Але віриш, що, серед натовпу, він неодмінно тебе покличе,
і цього, хоч здавалося й мало, але буде більше ніж досить.
***
© Copyright: Аврора Бориэл, 2020
Свидетельство о публикации №120052300135
Свидетельство о публикации №120052300135
Рецензии