Микола ва церква

        Миколаєва церква

Ти моя поезія:
Пишний взір годеції,
Непалюче сонечко: рай —
                у вільшняку!
Любить світ фільварками,
Зимами — із сварками...
Чи не ліпше прямо люби;ть —
Весну отаку??

З поля був я. Прийнятий —
Міг з печалі вийняти:
Мив грибочки мов суниці —
                в друшляку...
І молився на одземку
Однаково — влітку й взимку...
Дивувались, що дроздів не виджу
У березняку.

Ти ж моя поезія,
Ясний взір годеції,
Непалюче сонечко: рай —
                у вільшняку.
Любить світ — за чарками,
З реготом під арками!
Чи не ліпше милу любить —
Весну в сосняку!..

Сосняк пахне ладаном.
Весна гріє ла;дами...
Весна — водоспадами в груди
                диваку!!
Так винайшлось: що голову
Ношу непоголену —
І якось: не як то в ліс — а на карку;...

Ліснику — ще якось так...
і начальство — жар в костях.
А не вниз — чого б це? як це —
                щоб лісовику?

А в мене ж поезія,
Царський взір годеції!
Та й поставлю церкву я!!! —
На світлім горбку!
Та прийшли з люцерною —
Обсіяли церкву всю…
Чи не можуть любить прямо?
Може, медом — в бортнику?

А ти ж моя поезія! —
Ніжний взір годеції...
Тихе лісне сонечко,
                свічка в свічнику...
Люблять всі — фільварками,
Зимами із сварками.
А я серцем... люблю в церкві
Свічницю таку.

Та й живем по совісті!
А в сердечній повісті —
Й кінець світлий...
А на Світлім —
                церквочка сія!!
Хто нас завжди радував?
За любов нагадував?
Царськи дарував?
І одна з ікон шепнула
Тихо в серці, мов сяйнула:
«А це я...»

Ти ж моя Поезія!!

18.10.2005