Кожна стежка, на довгім вікУ —
Мить мого каяття і гріховності.
Я щасливий за долю таку,
За життя, не по суті... по совісті.
Я – щасливий! Єдиним живу :
Мною день починається сонячний.
Бачу стежку, зелену траву…
А он там – кучерявиться соняшник.
Я – живу і цим сказано все!
Не довічне, мене не стосується.
Тільки воля життя – над-усе :
Це і пісня, і хата, і вулиця.
Я щасливий, що нині живу.
Наче хвиля з буремного епосу,
Підхопивши під пАхви гужвУ,
Ще не знаю куди себе винесу.
Вічно чую: зозуля кує...
А живу я не так, щоб годиною.
Та щасливий. І щастя моє –
Що не можу не бути Людиною.
Бути Людиною
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120052103063
Свидетельство о публикации №120052103063
Рецензии