Шiстдесят четверта весна

Ой, скільки весен вже в житті минуло,
Та й кожна з них несла свою красу,
Але життя вже трохи сколихнуло,
Та гідно я приймаю все й несу.

А кожен рік – це ще одна сторінка,
Ну а весна несе мої роки,
Ще й барви додає й свої відтінки,
І довшими стають мої стежки.

Ось шістдесят четверта вже минає,
Та кожна – особлива й гомінка,
І по собі сліди всі залишає,
Й хода її поважна і легка.

Ця шістдесят четверта вся барвиста,
Додала моїм скроням сивини,
Була на старті дуже світла й чиста,
Та скільки в ній подій і глибини…

Колись всі весни з радістю стрічались,
Та з кожним роком хочу їх спинять,
Благати їх, щоб так вони не мчались,
Та мушу разом з ними крокувать.

І ця весна прийшла у свою пору,
Вона в обійми вже мене взяла,
Думки й бажання пнуться завжди вгору…
Коли ж двадцята та весна була?

Я вдячний Богу, що весна настала
І ще одну сторінку додала,
Весняно знов мене поцілувала
Й в човні життя зі мною поплила.

20.05.2020 р.