I
Тебе калічили... Ти знову
Вела, в ускладнення – любЕ!
Не полишАла рідну Мову,
Вона не зрадила Тебе.
Як не хитало, не хилило
Тебе у ту коловорОть,
Ти набулА єдине тіло,
Одну собі обрала плоть.
Ти - Берегиня!
Ти - Основа!
Ти вся, у випроби… любІ!
Позапричинного ні слОва
Не запозичила собі.
Щоб нечестиві не робили,
Та небо – вічно голубЕ.
Не має зло такої сили,
Щоб обезмовити Тебе.
II
Як досі – не буде ніколи.
І Ти вже не та. Не така!..
Минувшина смикає пОли,
Остатки мого піджака.
Нагадує, тішиться болем
І кличе , аби не баривсь
Кудись, за Кудикине Поле,
За гори Лелечі, кудись...
Тепер не спіткнуся на слові.
До Тебе, мій біль ножовий,
Усміхнені бритоголові :
Тобою – я ледве живий.
На Час нарікати не треба.
Кивати на Днину – не слід.
Я все ще дивлюся на Тебе,
Горнуся, а Ти – наче лід!
Украiнi
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120052002938
Свидетельство о публикации №120052002938
Рецензии