так дивно є,
що спокій торував собі стежину в моє завтра
втраченим ще вчора
битим шляхом,
ненароком долі хвиля
закувала у лещата смутку
моє щастя,
лихо малювалось темним,
та воскресло білим,
відлягло від серця,
вийшов місяць ясний,
і зоря схилилась над домівкою,
де зацвіта віночок мрій, надій
і сподівання вишиванкою в коханні,
барви на душі,
лиш дощ мине,
що поливав всі дружні буйні сходи,
пригріло сонце,
не жаліло ясних днів для них,
зелені свіжі віти вітер обвіва,
ми молодими видавалися
собі в обіймах теплих
і цвіли навипередки
із роками
18.09
19.05.2020
так дивно
© Copyright: Гелена Смилянская, 2020
Свидетельство о публикации №120051908143
Свидетельство о публикации №120051908143
Рецензии