Гостя

Маєток коштовностей розташований десь у відкритому полі,
На перехресті "роз та вітрів" спав зі скарбом і чекав на гостя,
Що не стане рахувати добра, яке заповнювало всі куточки його затишного спокою.
В полі тому так було беспечно, і майже, весь час приймало воно колорити квіту та ароматів того, що зростало і цвіло.
В просторі, ніби у третьому вимірі гасали дивовижні коні! Ні, вони не були крилаті! Звичайні з гострим слухом та дивним окрасом. Сильні, витривалі, охороняли маєток та не давали шляху злодіям, ненависникам, і так собі тим, хто глузував з красот того маєтку.
ЗА ВСІ  часи потрапляли сюди романтики...Скільки хотіли, стільки і насолоджувались світлом. Уходили і більше не повертались. Але маєток пам'ятав подих цілющої сили гостинності з якою примав та відпускав мандрівників.
Зазвичай приходили чоловіки, щоб відігрітися, набратися терпіння, зоспокоїтись та поділитись світлом своїх щедрот.
І ось вперше пройшла поле жінка. Й годі, що не принесла хмаринки!
Маєток піддався - відчинився і ввійшла. Чоловіки спочатку розглядались, але нічого не брали, були чесними. А вона ні. Нічого не чепала, не ходила по кімнатах, не вдивлялась в світло, не водила очами, щоб злякатись пітьми.
Знайшла притулок там, де пролягав напрямок руху.
Дивно,присіла на старенький стілець якось не дуже зручно, - на краєчок, схилила голову і замовкла.
Ти зморилась? - спитала стеля. Чи ти прийшла відпочити, а може поплакати?
Тиша.
А потім лагідний голос пролунав проханням:
Маєток, а в тебе є піаніно? Нехай ти потурбуєшься. В тебе ж багато коштовностей!
Може хтось оживіть твої коштовності? Твої премудрості? Твій інтелект?
- Добре. Ти гостя- озвалися мармурові стіни. До тебе були чоловіки , теж романтики. То вони показували свої здібності, їм хотілося висловитись, бо там, де вони позалишали реальність, ніхто не хотів слухати і розуміти їх таланти.
- А я  хочу тільки бачити і дивуватись більше і більше твоїм красотам та красотам чаклунського поля!
І тому я - не хочу нав'язувати себе і розповідати те, що розумієшь ти і не розуміють всі, хто біля мене.
З'явились тоді істоти, схожі на Янголів. Залунала музика, заспівали те, що ніхто ніколи не чув.
Жінка не подавала знаків того, що слухає. Незрозуміло - може вона спала?
А коли зникли музиканти, вона попросила води.
- Води?В тебе спрага?
- Вода - це життя! А в тебе серед коштовностей немає води?
- Чому немає! Є!Тобі дати в стакані?
- Краще з джерела.
Розчинились перед нею двері у безодню. Якщо зможеш, набери та напийся.
Жінка склала дві долоні до купи: "Господи, напої рабу Божу"
І з'явилось джерело, і напилась.
Що ж ти хотіла знайти ?Не витримав маєток.
Я нічого не шукала. Тільки отримала впевненність в тому, що якщо захотіти, можна насолодитись волею поля, свободою музики, та життєдайністю води!
Що можна зберегти себе, знаючи межу світла  і темряви
2020
фото із Інтернету