Земле моя: запах квіту медовий,
Золлото жнив, ручаї срібляні.
Все б оце бачити знову і знову,
Більше нічого не треба мені.
Просто упасти, припасти до тебе,
Серцем торкаючи хвилю Дніпра;
Грітись під сонцем високого неба,
Більшого долі не треба добра.
Поле б орати сьогодні і днями
Сіяти хліб: пшеницI і житА;
Спати під зорями мЕжи возами -
Чуєш? О, земле! Пора золота;
Чуєш: бринить до зорі павутина?
Чуєш: життя повсякдення бринить?
Ти не спроможна! І тільки Людина
Здатна збагнути збентежену мить.
Земле моя, ти і чуєш і бачиш;
Можеш приспати голодне дитя.
Просто – мовчиш :
Хай, мовляв, воно плаче,
Аніж в собі — мовчазне майбуття.
Земле моя
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120051802669
Свидетельство о публикации №120051802669
Рецензии