А серце, мов ображена дитина

                * * *



А серце, мов ображена дитина,
Тремтить, заплаче ось у цю ж
                то мить,
Йому потрібна лише мамина
                хустина,
Що закриває те, що так болить.

Воно стривожило мої давні
                шпаринки,
Їх ненароком ледве зачепив,
В них замість слів оті картинки,
Що звечора, я думав, загубив.

Вони зрання у серці відгукнулись,
Знов наробили відболілих ран,
Всі спогади до них враз
                доторкнулись,
Колись - то був лише самообман.

А серце, мов ображена дитина,
Його у жаль лише тяжкий візьмеш,
Бо там в селі, де батьківська
                Хатина,
Біль залишився... довго не збереш.

І так завжди було і є на світі,
Не я то це придумав у свій час,
Не заспокоїли мене й весняні
                квіти,
Якими я милуюсь кожен раз.

На них завжди я бачу срібні роси,
Блискучі усміхаються, дзвенять.
Усі вони так схожі на ті сльози,
Що й досі на очах моїх блищать.


5.04.2012