* * *
Не для тебе мій вірш, заспокойся,
Не про тебе цей спів у гаю,
Тільки слів, прошу я, не цурайся
Та й не стій більше тут, на краю.
То не я так співаю тихенько,
То душа моє серденько рве,
Тому ллється вже пісня жвавенько,
І до себе вона мене зве.
Віч - на - віч з нею я розмовляю
Під той приспів, що ллється у гай,
Котрий завжди я в себе вкрапляю,
Це вже звичай такий... Пам’ятай...
Ти не стій на краю... Обірвешся...
Та й у прірву впадеш водночас.
Я чекаю, коли обізвешся,
Щоб і ти заспівав хоч би раз.
Лиш тоді ти мене зрозумієш,
Промовчиш і у крик не зійдеш,
Враз свій жах на скалі намалюєш,
Обережно зайдеш в мою тиш.
Може, й ти заспіваєш зі мною,
Щоби злобу повітря знесло,
Щоб наповнилось серце весною,
Тоді сонце скоріше б зійшло.
4.03.2012
НЕ ДЛЯ ТЕБЕ МIЙ ВIРШ...
© Copyright: Виктор Плут, 2020
Свидетельство о публикации №120051610584
Свидетельство о публикации №120051610584
Рецензии