Тримае марку
у сиву мудрість, в немічні глибини
і добра посмішка така гіркА,
і обручем старим скрутило спину.
Дратуюсь часом.. не злобливо все ж,-
не віда спокій ані дня, ні ночі.
Її душа, позбувшись, врешті, меж
ні на хвилину засинать не хоче.
Від неї віє юністю,- дива!
Ховають зморшки очі волошкові...
і всі,що зроняться за день, слова
замішані на неземній любові.
Ще на піввіку я не дорослА
до того смутку світлого й прощЕння,
торкаюся легЕнько до чола
і по краплині пізнаю смирення.
Життя - маленька жменька, а проте,
хай скільки ще горіть її огарку,
вона вже в правнуках своїх росте
і до кінця тримає гідно "марку".
Свидетельство о публикации №120051502372
" очі волошкові..." - просто погладили по душе! Давно не встречала этого словосочетания, оно звучит прекрасно и тут же рождает чудесную картинку в цвете.)) Теперь она так и стоит перед глазами.))
Спасибо за прекрасное стихотворение о важном!
С теплом души,
Тамара Липатова 15.05.2020 13:59 Заявить о нарушении
Дійсно, багатьом і мені в іх числі, вона слугує гарним прикладом, і має сиву мудрість до якоі мені ще не сягнути, якщо колись й сягну...
Дуже достойна жінка, яка відбулася у всьому і маючи такий тяжкий стан (лежача, майже сліпа, напівглуха і т.д) вона не втратила цікавість до життя.
Я доглядаю іі вже другий місяць, тому й написалися такі рядки...
Обнімаю Вас, дорога Тамаро!
Єва.
Ева Сокол 2 15.05.2020 20:31 Заявить о нарушении