Тремтіння листя. Подих вітру.
Холодний озноб по душі.
А звідусюди різні люди,
Здебільше сіють квіт війни.
Не стало радості від грошей,
Зіпсована людська мораль.
Не йдуть на сповідь ідіоти.
Не йдуть навчитись поважать.
Накрила всесвіт ця недуга.
Найголовніше стало «Я».
Усі повинні знати хто «Я».
В що вірю «Я» - то вір «всія».
Ти не кажи мені про правду.
Лише моя одна свята.
Я патріот, я цар, я владар!
А ти холоп, або свиня…
Настали дні темніше ночі.
Забули люди про любов.
І з криком мавп, бігали очі,
Коли почув не те що хоч…
Ти кажеш всім як треба жити.
Що тім робити, чи що ось цим.
Але не чуєш як від тебе
Немов помиями смердить.
Тож поки час є ти подумай,
Чи мають сенс твої «понти».
Бо найцінніше то любов є,
Яку даруєш іншим ти.
Тремтиння листя. Подих витру
© Copyright: Владимир Васильцов, 2020
Свидетельство о публикации №120051403447
Свидетельство о публикации №120051403447
Рецензии