Василий Стус. Уже случилось что-то невозвратное...

Уже случилось что-то невозвратное.
Ещё блуждает на лице улыбка,
как пташка, что сидит на ветке
и опасность чует, а улететь
надеется. Ещё гудит высоким
зябким гуком синий звон,
и трещина сильнее та звенит,
и содрагается в груди больное сердце,
как-будто бы клокочет тем же звоном,
что тоже болен. Ещё в цвету сады, ещё
тонкощебечут хмельные пташки,
но уже случилось что-то. Невозвратное,
оно спешит уже ко мне во двор,
как туча, скоро грянет гром,
и дождь, и град, и огненные вспышки,
тоскливые, как ветки перволетние.
И что-то будет. Что-то будет. День
стоит согнувшийся, как телебашня,
и возвышаясь тонкожало, вот-вот
слезою горькой брызнет,
стечет, осядет, опадет,
увязнет где-то в землю по колено
под тяжестью моих предчувствий,
ведь уже случилось что-то невозвратное. 

Оригинал:

Василь Стус. Уже щось трапилось невідворотне...

Уже щось трапилось невідворотне.
Ще усмішка блукає на обличчі,
неначе пташка, що сидить на гіллі
і чує небезпеку, а проте
злетіти дляється. Ще синій дзвін
гуде високим прохолодним гуком,
та тріщина все дужче деренчить,
і тріпається в грудях хоре серце,
неначе калатало того дзвону,
що хорий теж. Іще квітує сад,
іще тонкоголосить п'яне птаство,
та вже щось трапилось.Невідворотне,
воно спішить уже до мого двору,
немов би туча. Скоро буде грім,
і дощ, і град, і спалахи вогню.
тужаві, ніби гілля першолітнє.
І буде ще щось. Буде ще щось.
День стоіть - гінкий, неначе телевежа,
і все вивищується тонкожало, ось-ось
пекучаю сльозою бризне і обтече,осяде,опаде
і вгрузне десь у землю по коліна
під тягарем моїх передчуттів,
бо вже щось трапилось невідворотне.