Так чутно серце - стугонить.
Бо там, між явою і тінню,
Чекаєш невловиму мить,
Щоб увійти у сновидіння.
І от опасистий туман
Закрив навколо все собою.
Коли душі нема спокою,
Сон не спасіння, а капкан.
Цупкими пальцями гілок
Земля тримає серце ночі,
А ти, до спокою охочий,
Думки чіпляєш на кілок.
Нехай лишаються самі
Одна до одної найближче.
А сон здіймається все вище,
Як срібний голос у псалмі.
А ти безсилий щось змінить,
Як у ярмі, - у сновидінні,
Летиш чи променем, чи тінню
І вже шукаєш іншу мить,
Щоб поміж образів чудних
Пройти навшпиньках, не спіткнутись,
Щоб тільки в тіло повернутись,
Видінь позбувшись навісних.
березень.2020
Сни
© Copyright: Наталия Хорунжева, 2020
Свидетельство о публикации №120051310119
Свидетельство о публикации №120051310119
Рецензии