Оставлю, что годами наболело
Оставлю, что годами наболело.
С души, как наваждение, сниму
Пречерную, засевшую там силу
В саду, что дорог сердцу моему.
Он мою душу по-иному чует,
Мое до йоты знает естество,
Покоем он по-знахарски врачует
Исходит сила с верой от него.
А пчёлы, пчёлы, пчёлы... припорошат
Вдруг лепестками голову мою...
Полсотни лет прожитых разом сброшу,
Когда в раю вишневом постою.
***
Василь Головецький
Облишу все, що мучило й боліло,
З душі, немов химеру, одведу
Донині неприступну чорносилу
У цьому допотопному саду.
Він душу краще, аніж люди, чує,
До дрібки знає все єство моє
І, наче знахар, спокоєм лікує,
Своєї сили й віри додає.
А бджоли, бджоли, бджоли без упину
На пелюсткову голову мою…
І я півсотні років раптом скину
В старенькому вишневому раю.
Свидетельство о публикации №120051208902